Сайт Архив WWW-Dosk
Удел МогултаяДобро пожаловать, Гость. Пожалуйста, выберите:
Вход || Регистрация.
01/22/22 в 09:37:28

Главная » Новое » Помощь » Поиск » Участники » Вход
Удел Могултая « Место Великого Княжества Литовского в истории »


   Удел Могултая
   Сконапель истуар - что называется, история
   Крывия, Литва, Беларусь
   Место Великого Княжества Литовского в истории
« Предыдущая тема | Следующая тема »
Страниц: 1 2 3  Ответить » Уведомлять » Послать тему » Печатать
   Автор  Тема: Место Великого Княжества Литовского в истории  (Прочитано 7133 раз)
Guest is IGNORING messages from: .
SlavaF
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум?

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 417
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #15 В: 04/09/08 в 06:12:04 »
Цитировать » Править

on 04/08/08 в 22:23:28, Kurt wrote:
только не "русская", а руская.

Это вечный камень преткновения. Я сам зачастую упоминаю "русское" население тогдашних Беларуси и Украины, чтобы показать его родство с населением Московского княжества, Новгорода и прочих земель былой "Киевской Руси", да и отделить этот народ от балтов и поляков.
Хотя правильнее было бы употреблять термины "руский", "руський", "литвин", "русин".
До сих пор ведь название "Литва" народ в ступор вводит - и сразу идут в ход бессмертные "завоевания литовскими феодалами ослабевших русских княжеств". Smiley  
Так и видится - сидели за кустами злые, но трусливые литовцы, ждали, пока татары русских ослабят, а потом сразу - прыг на полянку и давай всё захватывать! И до того ведь жадные были, что про трусость забыли, даже татарам ничего не обломилось. И от жадности же язык и религию приватизировали. Smiley
Зарегистрирован
serger
Beholder
Живет здесь
*****


Како сия мерзость на палубу забредохом?

   
Просмотреть Профиль » WWW »

Сообщений: 2215
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #16 В: 04/09/08 в 09:33:13 »
Цитировать » Править

А когда и где это сдвоенное "с" вообще появилось?
Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #17 В: 04/09/08 в 10:10:54 »
Цитировать » Править

А вот когда-то уже приведенные цитаты
 
Quote:
Пространная летописная повесть о Куликовской битве  
(датир.конец 14-го -40-е 15-го века)  
  
«И бысть сеча зла и велика и брань крепка, трусъ велик зело, яко же  
 от начала мира сеча не была такова  великим княземъ  руским ,    
яко же сему великому князю всеа Руси.  

 
Здесь 1 с.
 
Quote:
Сказание о Мамаевом побоище    
(Первая четверть 15 века)  
«…Сынове же русскыа в полку его гръко плачуще

Здесь 2.
 
http://wirade.ru/cgi-bin/wirade/YaBB.pl?board=seeurope;action=display;nu m=1195585837;start=122
Мне кажется, что окончательно сдвоенное с укрепилось в русском языке после того, как название "Россия" вытеснило прежнее "Русь".  
Что же касается разговорного языка в ВКЛ, то мне, например, очень трудно поверить, чтобы
 
Quote:
Хто йдеш мимо, стань годину,  
Прочитай сюю новину.  
Чи є в Луцьку білоглова,  
Як та пані ключникова?

 
было не украинским языком, а каким-то иным. Я сейчас именно об украинских землях, входящих в состав ВКЛ, отнюдь на чужое не зарясь.  Smiley
 
Но, может, мы хоть несколько слов в защиту ВКЛ скажем? Мне, правда, гораздо ближе 15-16 век, чем более ранний период, поэтому:
- сформированная юридическая система - Литовские Статуты, продержавшаяся почти до 19-го века. Помните в "Енеїді" Котляревського "Сутяга толкував закони // І що то значить наш Статут"
 
- провозглашенная в 1447 г.  неприкосновенность личности от ареста, заключения и лишения имущества без решения суда. Этот закон был впервые в европейском законодательстве сформулирован в Англии (Великая хартия вольностей, 1215 г. – пришел к нам довольно рано, народы ВКЛ, оказавшись в составе Российской империи должны были ждать его повторного введения до 1905 г.).  Правом неприкосновенности личности пользовались все свободные сословия ВКЛ. На них всех также распространялось близкое по юридическому смыслу право свободного въезда и выезда из страны.  Без комментариев.
- невиданная по тому времени веротерпимость
- очень достойное положение женщин: широкие имущественные права, свобода вступления в брак, определенная свобода расторжения брака
 
- в культурном плане - хотя бы начало восточнославянского книгопечатания. Конечно, это общая заслуга всех восточнославянских народов, но ведь Скорина был первым. Острожское евангелие и вообще деятельность Острожской академии уже происходили в "послекняжеские" времена, но подготовлены были еще в литовский период
- о всяких там архитектурах типа Луцкого замка и вспоминать нечего.
- да и о военных достижениях не стоит так уж забывать. Битва при Орше приходит в голову едва ли не автоматически.
 
"Литвинистом" меня считать трудно, недостатки ВКЛ я вполне осознаю. Хотя бы то, что оно не справлялось с татарской угрозой. Это, может, не так заметно с беларусской точки зрения, но с украинской - вполне.  
 
UPD - ссылка о литовском языке
http://lietuvos.istorija.net/lituanistica/litovskij-jazyk.htm#praviteli  
 
« Изменён в : 04/09/08 в 12:25:29 пользователем: antonina » Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
olegin
Живет здесь
*****


Я люблю этот форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 3520
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #18 В: 04/09/08 в 13:05:56 »
Цитировать » Править

Антонина!Так ведь стоит тут вспомнить и литовского князя Любарта Гедиминовича-последнего 7-ого сына Гедимина,что сидел в Луцке и  был женат на племяннице Симеона Гордого(кстати,сына Ивана Калиты-как иногда причудливо история тасует карты Smiley).От него,ИМХО,произошли династии князей Сангушек и Корбинских.
« Изменён в : 04/09/08 в 13:12:47 пользователем: olegin » Зарегистрирован
antonina
Beholder
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 2204
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #19 В: 04/09/08 в 13:34:24 »
Цитировать » Править

Я больше люблю конец 15-го - 16-й век. Может, память о прошлой жизни.  Smiley О Любарте много писал Троневич.
Зарегистрирован

Нехай і на цей раз
Вони в нас не вполюють нікого
Lee
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум!

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 1668
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #20 В: 04/09/08 в 21:46:19 »
Цитировать » Править

SlavaF
Quote:
Не пойдёт. Орда - банальный захватчик, отнявший эти земли у исконных хозяев. Никаких планов по созданию отдельного от себя, независимого государства, монголы для русичей не планировали.  

 
Более того --Орда для княжеств северо-западной Руси вообще не была "своим" государством ни с какого боку --ибо они в неё не входили, а обладали,  своременно выражаясь "ограниченным суверенитетом". Правда, в какой-то момент ростовское боярство выдвинуло  идею непосредственого вхождения русских земель в Орду, но развития эта идея не имела.
 
 
 
Quote:
Ну да, как обычно у нас - либо "великая нация без страха и упрёка", либо "нация рукосуев". И как французы умудряются вменяемо освещать альбигойско-провансальскую историю? Англичане - шотландские и валлийские дела?  

 
Они даже и к своим  революциям   нормально относятся.  Smiley Smiley
Зарегистрирован
SlavaF
Живет здесь
*****


Я люблю этот Форум?

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 417
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #21 В: 04/10/08 в 06:52:07 »
Цитировать » Править

on 04/09/08 в 21:46:19, Lee wrote:
 
 
Они даже и к своим  революциям   нормально относятся.  Smiley Smiley

Далеко не все. Smiley
Видимо, во многом потому относятся нормально, что:
1. Это было давно, живых свидетелей не осталось
2. Их революции привели к изменению общественных отношений, но не сломали всю дальнейшую жизнь этих стран через колено. Если бы робеспьеры каким-то образом продержались у власти 70 лет, я не был бы уверен в положительном отношении тамошних обывателей сегодня. Smiley
Зарегистрирован
Nick_Sakva
Живет здесь
*****




   
Просмотреть Профиль » WWW »

Сообщений: 2660
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #22 В: 04/10/08 в 06:59:21 »
Цитировать » Править

on 04/09/08 в 21:46:19, Lee wrote:
Более того --Орда для княжеств северо-западной Руси вообще не была "своим" государством ни с какого боку --ибо они в неё не входили, а обладали,  своременно выражаясь "ограниченным суверенитетом".
Не уверен, что тут уместно "выражаться современно".  Феодализм, однако. Все обладали "ограниченным суверенитетом".  Но если не ошибаюсь, Крым, Казань и Астрахань отделились от Орды раньше Москвы.
Зарегистрирован

Перед любыми категоричными утверждениями, автор которых явно не указан, подразумевается наличие слов "по-моему мнению", которые опускаются ради экономии места. Никакие слова и термины в моих текстах НЕ несут оценочной нагрузки. 尼珂
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #23 В: 04/12/08 в 08:28:40 »
Цитировать » Править

Nach SlavaF:
 
Quote:
Если вернуться к началу этой дискуссии, то совершенно очевидно, что моя фраза "а правду - побоку?" относилась к призывам г.Соловьёва воспевать факты единого выступления родственных народов, не обращая внимания на их разногласия. Ответом на эти воззвания г.Соловьёва и была моя, столь не понравившаяся Вам, реплика
 
 
Так это неправда,что Соловьёв призывал не обращать внимания на разногласия.Он , правда, и родственных народов не видел-видел один народ, с местными особенностями.  
.  
      
  
Quote:
Вот Вы понимаете смысл этих слов так, а другие вполне могут понять иначе. У нас последние годы опять весьма сильна тенденция лакировки прошлого и отрицания многих проблем.
 
 
Достаточно самого Соловьёва прочесть, чтоб всё понятиь правильно.А не читая- что ж судить ?  
    
  
Quote:
Т.е., Вы утверждаете, что ВКЛ, как государство, было образовано этническими балтами, и лишь потом к ним примкнули другие?
 
 
 
Образовано  восточными балтами, ядро-аукшайты("высокая земля"), потом примыкали другие.  
 
 
Quote:
Кривичи, например, относятся к "учредителям" ВКЛ?
 
 
Какие в 13 веке кривичи, помилуйте. Вы бы ещё склавинов  и антов вспомнили.  
 
  Quote:
Лично я считаю, что победа Москвы в "собирании земель русских" - печальный факт, заложивший основу многих наших сегодняшних бед
 
 
Я полагаю, это у Вас от недостаточного знакомства с матчастью.  
Не было никакой альтернативы со второй  трети  14 века, а до того  общий образ действий единственного другого кандидата  был такой же-только что Москва была отчаянней , нахрапистей и  неоднократно  шла на риск ханского гнева.  
  
Quote:
Тогда - это когда?
 
 
В Средние века.  
  
 
Quote:
ОК, скажем иначе - на каком языке говорило подавляющее большинство жителей (до 80%, по некоторым данным)?
 
 
После захватов Гедимина  и Ольгерда ?  
На (древне)русском-так ведь это можно и про Орду сказать.  
    
  
Quote:
Откуда такие сведения? Учитывая, что знать та была "русской" в большинстве своём
 
 
Не была она русской в большинстве своём.Посмотрите, кто на столах сидел-потомки Гедимина.  
    
  
Quote:
Вы специально постоянно сводите всё к коренным литовским землям?    Этот клочок земли меня не очень интересует, если сравнивать его со всей территорией государства. Так можно и валашские земли того государства взять за образец или анклав татар в белорусских землях
 
 
Валашские ? Они были историческим ядром ?  
  
  
Quote:
Как это коснулось "русичей", повторюсь - подавляющего большинтсва населения государства?
 
 
Так и коснулось, что, во-первых, должности более замещались этническими литовцами  
и поляками,  и, во-вторых, приходилось бороться с вот такими установлениями :  
 
суть официальной позиции государственной власти и католической церковной иерархии по отношению к православным состояла в подчеркивании глубины и непреодолимости конфессиональных различий. Наиболее ярко это проявлялось в употреблении терминов, которыми в документах, исходивших от католической стороны, обозначались церкви, священнослужители и сами приверженцы другой конфессии. Обычно православная церковь называлась «синагогой»,«христианами» — только католики. Католические иерархи требовали повторного крещения для тех православных, которые захотят принять католичество. Вопрос о повторном крещении православных в Польском королевстве и Великом княжестве Литовском рассматривался в ряде работ и в настоящее время можно считать установленным, что если в политике правителей Ягайла и Витовта имелись колебания по этому вопросу, то духовенство всегда требовало проведения повторного крещения. Не было сделано исключения даже для княгини Софьи из знатного рода князей Гольшанских при ее вступлении в брак с Ягайлом в 1422 г. В текстах, где говорилось о необходимости крещения, «схизматики», иудеи и язычники рассматривались в едином ряду. В одном из документов 20-х гг. XV в. противопоставляются: baptizatus (крещеный) u schismaticus (схизматик). Важно отметить, что в этот период Римская курия не настаивала на таком требовании, Пьер д’Альи, теолог начала XV в., отзывался с неодобрением о практике повторного крещения православных.  
 
Католическая сторона стремилась избегать установления каких-либо связей между приверженцами двух конфессий, например в распоряжении Ягайла от 22 февраля 1387 г., изданном в связи с обращением литовцев в католичество[,браки между представителями литовской и «русской» народности разрешались лишь при условии, что «русский» (или «русская») примет католичество; если бы брак был заключен с нарушением этого условия, православного супруга (или супругу) следовало принудить к смене веры хотя бы и с помощью телесных наказаний. Все эти запреты должны были особенно остро восприниматься обществом Великого княжества Литовского, где в более раннее время были достаточно распространенным делом даже браки между православными и язычниками: отец Ягайла, язычник Ольгерд, был женат на православной тверской княжне Ульяне. Такая общая позиция, конечно, не способствовала созданию благоприятной обстановки для мирной жизни католиков и православных, но был еще ряд аспектов в политике власти, которые так или иначе ущемляли интересы либо непосредственно православной Церкви, либо православного населения в целом…….  
 
По своим последствиям для развития отношений между католическим и православным населением более важной оказалась попытка наделить привилегированным статусом католическое дворянство на территории Великого княжества Литовского. Первым шагом в этом направлении стала выдача Ягайлом в 1387 г. привилея принявшему католичество литовскому боярству. По этому документу бояре приобрели свободу распоряжения своими имениями, а их земли были избавлены от целого ряда налогов и повинностей. Но эти права распространялись лишь на лиц, принявших новую веру. В одной из статей документа, предоставляя родственницам бояр право свободно вступать в браки, законодатель специально оговорил, что речь может идти лишь о заключении браков с католиками.  
 
Такая политика получила продолжение в составленном в 1413 г. в Городле акте, определявшем условия унии между Польшей и Великим княжеством Литовским. Подтверждая снова некогда пожалованные права и вольности, Ягайло отметил, что правами могут пользоваться лишь те «бароны и благородные Литовской земли» (barones et nobiles terrae Littwaniae), которые исповедуют христианскую веру и учение Римской Церкви, а не «схизматики и другие неверные» (scismatici vel alii infideles). Старые нормы были дополнены еще одним установлением: важные государственные должности (прежде всего посты воевод и каштелянов в Вильно, Троках и других местах) будут занимать лишь католики и лишь католики будут допускаться в состав великокняжеской рады, так как «часто различия в вере приводят к разнице в мыслях и становятся известными советы, которые должны храниться в секрете». Подобная политика, создававшая в Великом княжестве привилегированные условия для католической литовской знати, вела к обострению отношений между католическим и православным дворянством в этой стране, затрагивая интересы православных «русских» феодалов и тех земель, на территории которых не было ни католиков, ни католического духовенства.
 
 
  
   Quote:
Я не умею разместить здесь карту. Цифра приблизительная - я взял все русские княжетсва на начало 13 века, затем сравнил с территорией ВКЛ конца 14-начала 15вв
 
 
Вообще я встречал такую оценку - на начало 16 века половина населения Литвы жила в Тракайском, Жемайтском и Витебском староствах.  
Но нисколько за неё не ручаюсь.  
  
Quote:
Не пойдёт. Орда - банальный захватчик, отнявший эти земли у исконных хозяев
 
 
Аналогично  Литва.  
 
Quote:
Никаких планов по созданию отдельного от себя, независимого государства, монголы для русичей не планировали
 
 
Они не планировали-они его оставили, на автономно-вассальных  началах.  
  
  
Quote:
В чём загвоздка-то? Кто легитимнее для татар, что ли?
 
 
И для татар, и для русских.  
 
Quote:
Литвинов это, по-моему, совсем не интересовало
 
 
Естественно-у них был свой великий князь со своей столицей, своя национальная династия Гедиминовичей-а Русь они просто завоёвывали кусок за куском.  
    
Quote:
У меня сложилось впечатление, что платежи те зависели от доброго настроения князя и степени плаксивости татарских мурз
 
 
? Не представляю себе, чтоб  властитель позволял каким-то ордам  получать дань с подвластной ему территории  на том основании,что он хорошо пообедал, а те нудно плачутся.  
 
Quote:
продолжалось это недолго, и никаким баскакам ходу в земли ВКЛ не было

 
Вот я и спрашиваю Вас, Слава - откуда басни, что татарских баскаков в литовской зоне оккупации  не было? Явно это чья-то недобросовестная пропаганда.  Smiley
Баскаки прямо названы в летописи под 1331 годом на Киевщине. Когда на Владимирщине их уже не было. И после зафиксированы, почти через столетие.  
И что "продолжалось недолго" - Ваше предположение. До 16 века, вообще-то...  
  
  
Quote:
Какая именно? Та, что ВКЛ, в отличие от Москвы, не являлось татрским улусом, его князья не именовали хана отцом, не клянчили униженно ярлык на княжение в Орде, по его землям собственные правители не водили монгольских отрядов, уничтожавших города и сёла?
 
 
В Орду не ездили, а ярлык брать случалось .  
И уж лучше б Витовт назвал отцом Едигея: )да денег дал.Дешевле б вышло.  
 
Quote:
С какого перепуга?
 
 
С татарского.  
 
Quote:
Зато появились крепости и засеки и лихие татары более не могли гулять набегами, как раньше
 
 
Расскажите про засеки, и как они татарские набеги останавливали, пожалуйста.  
А то те, кто имел шанс быть услышанными королём и магнатами,-мелкая и средняя шляхта-не замечали этой охраны.  
 
Quote:
положение населения на землях ВКЛ было менее тягостным, нежели у восточных соседей, насколько я помню
 
 
Неправильно помните. Большая урожайность, разве что.Но всё «компенсировалось» беззаконием.  
    
  
Quote:
Дурость Витовта, полезшего спасать Тохтамыша, конечно, велика
 
 
Предполагать в исторических деятелях дураков-очень самнадеянно.У Витовта были логичные планы, только надо было татар разбить.Он и у немцев помощь взял, и пушками запасся.  
 
 
Quote:
Но я что-то не припомню погони татар за Витовтом, да и Вильно не горел, в отличие от Москвы, верно?
   
 
Вильно был намного дальше Москвы.Зато татары обшарили  Среднее Поднепровье и Волынь, дошли до Луцка.  
В 1416 спалили тогдашний Киев.(прошлый раз взяли окуп 3000 рублей)  
  
Quote:
Независимое русское государство, с огромной территорией, с западным ориентированием в области прав и свобод населения, с невиданой на то время религиозной терпимостью.
 
 
1)Не русское  
 
2)Западничество - неплохо. Но  во время своего подъёма в Литве были очень жёсткие, суровые законы , слово князя непререкаемо, чего б он не потребовал, низшие были бесправны перед вышестоящими.  
 
3)О религиозной терпимости ещё в языческое время - о православных мучениках не слышали ?  
Но они и потом появлялись.  
  
Quote:
Впервые слышу, что Орда - великое русское государство
 
 
Смешно, правда ?  
Точно так же смешно, когда расхваливают как славное русское государство Литву.  
Аналогичное образование.  
  
Quote:
А борьба с татарами и Москвой?
   
 
А что там славного ?  
Главную битву татарам Литва проиграла , Москве тоже  
  
  
Quote:
А Польшу без ВКЛ? А Москву, буде Орден добрался бы до неё? Какое государтсво Восточной Европы могло в одиночку справиться с этим монстром?

 
Одно, скорее всего, никакое - Орден аккумулировал силы Запада, сама-то победа и стала возможна благодаря «чёрной смерти», опустошившей Запад и обошедшей Польшу. Но у Литвы всё ещё отягощалось начинавшимся расколом  страны.  
  
  
Quote:
Недолго? Четыре века набирается. Дольше Орды, Австро-Венгрии, Российской империи, не говоря уж об СССР
 
    
 Какие точки отсчёта-начала и конца- берёте ?  
 
 
Quote:
Что же было сказано о ВКЛ?
   
 
Я не помню, спросил Ва , что проходили по Урарту - Вы же помните.  
    
  
Quote:
это был опыт создания европейски-ориентированного государства на русских землях
 
 
Это не впервой. Болеслав Киев захватывал, венгры Галицкую землю - очень активно  европеизировали, изгоняя правосланых священников и ставя католических, грабили и насиловали (в летопись попало) - какая без этого европеизация.  
Ещё Орден европеизацию провёл в Юрьеве, и не успел закончить во Пскове (бросание детей в огонь из известного фильма - факт, только со сдвигом на пару десятилетий), шведы опять же.  
  
 
Quote:
И опыт был успешным
 
 
Да, геополитическая граница Руси  попятилась аж на 600 км на восток.  
  
Quote:
И мнение, что русские генетически способны только гнуть спину в московско-азиатских традициях – ложно
 
 
Конечно, ложно.Можно гнуть спину в европейских традициях , да ещё как.  
 
Quote:
на момент падения ВКЛ её успехи в этом плане были несравнимы с московскими
 
 
Какой момент, уточните. Говорят разное.  
 
Так как москвитяне воздерживаются от пьянства, то города их славятся разными искусными мастерами; они, посылая нам деревянные ковши и посохи, помогающие при ходьбе немощным, старым, пьяным, а также чепраки, мечи, фалеры и разное вооружение, отбирают у нас золото  
 
 
Quote:
взять хоть первопечатника Фёдорова или того же Скорину
 
 
Взяли Фёдорова-и что ?  
Он работал не в ВКЛ, а в Польше. И то его евреи-кредиторы заели.  
    
Скорина  учился в Кракове и Падуе, печатать славянские книги начал в Праге и умер в Праге.  
 
Можно какие-то убедительные примеры великих достижений ВКЛ представить ?  
  
Quote:
Ну да, как обычно у нас - либо "великая нация без страха и упрёка", либо "нация рукосуев". И как французы умудряются вменяемо освещать альбигойско-провансальскую историю? Англичане - шотландские и валлийские дела?
 
 
Я не знаю, какое направление господствует у французских историков, но русские историки описывают наше прошлое хорошо, правильно.    
 Норовящие запакостить его в основном встречаются среди журналистской братии  демократической  ориентации.  
 
Quote:
Союзником?  И почему тот союзник не врезал в спину Донскому в таком случае, будучи в нескольких километрах?
 
 
Вы не в курсе-Ольгерд к этому времени уже умер  Grin  
 
Это Ягайло был на небольшом растоянии (но не в нескольких километрах-справьтесь с литературой)  
 
Quote:
Почему не вырезал остатки московского войска на обратном пути?
 
 
Наверное, потому что был мудро осторожен (не путать осторожность с трусостью; у Ягайлы вообще слава очень осторожного, как говаривал Суворов, «в бою застенчив»)  
 
  Quote:
да, обоз пограбил, не лучший поступок
 
 
Не только-ещё и тяжело раненых, которых на телегах  везли, кого  порезали , кого в плен захватили .  
Европейскость налагает свои требования, ноблесс оближ.  
 
   Quote:
Но первая для русских. Над регулярным войском, в регулярной битве
 
 
Тоже  нет.Впрочем-что Вы понимаете под регулярностью татарского войска и регулярной битвой с ним ? Каковы  характерные признаки, отличающие от нерегулярных  ?  
    
  
Quote:
Это апокалиптический размах откуда?
 
 
Из  источников.  
 
 
Quote:
И разве парой лет позже татары не разоряли Москву? Получается, вся прибыль в выигрыше двух лет?
 
 
Разорили не только Москву-  ещё с налёту взяли Переяславль, Коломну. В чём прибыль-я уже объяснил, повторю ниже..  
 
Quote:
Или Тохтамыш против Мамая был агнцем кротким, и просто не геноцидил так, как обещал суровый темник?
 
 
Дело не в «суровости»-у них были совершенно разные представления об отношениях с Русью.  
Тохтамыш был обычным правителем Сарая, желавшим, чтоб русские князья привозили ему  побольше дани. Мамаю русские князья вообще были не нужны-он собирался передать русские территории своим  бекам в непосредственное владение. И европейцев из крупнейшего центра работорговли напустить, как без них. Был, видите ли, и такой вариант  европеизации, и в треде, на который Olegin дал ссылку, выражается сожаление, что европеизация не прокатила. Вообще никакая, что и отрадно.  
  
Quote:
Да ну? Доказать можете неравенство по национальному признаку?
 
 
Легко-не по графе, разумеется.Посмотрите, Рюриковичи куда-то со столов подевались.  
Статус  «боярина» в Литве - и на Руси , что домонгольской, что московской.  
 
 
Quote:
польские крестьяне платили и работали меньше украинских или литвинских?
 
 
Сами поляки считают, что такого остервенелого и безжалостного плантаторства  
у них всё же не было. Точно можно сказать, что зажиточных крестьян в самой Польше, особенно  на западе ,было немало, и не только среди немецкх колонистов.  
 
Quote:
"неотбитое" у ВКЛ белорусское население ни в кого не превращалось, а просто физически уничтожалось, когда Москва стала достаточно сильна, чтобы вторгнуться в пределы ВКЛ
 
 
Где  Вы почерпнули эту  душераздирающую  информацию?!!! Вообще, Вас не затруднит поделиться источниками, на основе которых сложилось Ваше представление о восточноевропейском средневековьи ?  
    
  
Quote:
претендовать на эти земли татары перестали после Синих Вод.

 
 Боюсь, это Ваше представление не соответствует действительности.  
 
Quote:
Ну да, ну да. Литовцы сравнимо с татарами уничтожали русичей
 
 
В летописях даже сказано , что пуще татар были. Банды латрункулей  успешно опустошали те земли, куда татары не добрались. Ну, и татары всё же человеческими жертвоприношениями не баловались.  
 
Quote:
Отчего же при литовском владычестве эти земли так расцвели опять?
 
 
Когда и как они расцвели ? В чём расцвет проявился ?  
Что костёлов понастроили ?  
 
 
  Quote:
Население, опять же, перестало быть редким
 
 
Помалу подросло. Потом крымцы снова опустошили Поднепровье  и Волынь, а власть не могла найти денег даже на трёхтысячную стражу.  
 
Quote:
Можно ссылку? Я не помню, где читал о той истории с отказом от дани, согласием платить и вновь отказом
 
 
Эээ .. у Любавского, что ли.    
    
  
Quote:
Не тем, что Дмитрий оказался раззявой и головотяпом?
 
 
Нет. Учитывая, что, по летописным сообщениям, Олег Рязанский показал татарам броды на Оке.  
 
Quote:
Вы выше писАли, что Тохтамыш испугался незначительной рати и отступил - стало быть, не так уж много нужно было Дмитрию "профессиональных воинов", не все легли двумя годами ранее?
 
  
Нет. Только  
 
1) он не знал, сколько татар пошло в поход - а пойти могло очень много, раз лично князь вёл, первый  раз  после Батыя.  
 
2) Татары тоже не вчера родились и приняли особые меры (в источниках  есть), чтоб их появление оказалось неожиданностью.  
 
3)Вы как оцениваете потребное время сбора ?  
 
Quote:
Откуда информация, что Тохтамыш требовал дани за все годы?
 
 
Я скажу сразу-прямой информации  нет(известно только, сколько примерно заплатили Тохтамышу, это уже 1384)есть основные версии-названная и что он хотел дань только начиная с 1380-го .  
Я присоединяюсь к первой, считаю, она лучше соответствует обстоятельствам.  
  
  
Quote:
А вот это нехорошо! Единственный князь (из литовских, кстати), который не сбежал, а остался руководить обороной - эк Вы его, бедолагу
 
 
Да не «остался», а поставили. Остей, предположительно, сын  Дмитрия  Ольгердовича. Оборона мощной крепости с многочисленным гарнизоном  от противника, не имеющего достаточной осадной техники, в военном отношении  не считается задачей, сравнимой по сложности с полевым сражением.  
 
Кстати, что значит «сбежал» ?  
Вы много знаете случаев в Восточной или Центральной Европе, чтоб государь считал своим долгом сидеть в осаждаемой крепости?  
Что логика подсказывает ?  
Уточните - Владимир Серпуховской тоже сбежал ?  
    
Quote:
Это не те полудикари, которых Вы ранее называли суверенами Москвы?
 
 
Сюзеренами.  
Они самые. А другие полудикари , те, что в шкурах из болот выникиваху, оказались сюзеренами значительной части Западной Руси(частично-на паях с первыми).  
Некуда податься бедному русину.  
 
  Quote:
Не их МО московские князья взяли за образец, когда захапали все окрестные территории?
 
 
Не их, татарское влияние очень незначительно. Русское самодержавие вполне органично.    
  
 
Quote:
Правда, что считать русской славой?
   
 
Ансамбль  Московского Кремля, разгром татарских ханств, христианизация Севера, покорение Сибири…  
 
«Властью тиранов, Тобою венчанных,  
Русь возвеличилась в подвигах бранных,  
Стала могучею в мирных делах -  
Нашим на славу, врагам же на страх»  
 
Nach gnaedige Antonina :  
 
  Quote:
Но хоть Острожское евангелие будем считать памятником литературы?
 
 
Волынь ещё до приезда Фёдорова в Острог литовские депутаты  добровольно-принудительно  передали Польскому королевству,  
когда им пригрозили конфискацией имений. Многие плакали - очень патриотично, польские сенаторы даже растрогались. Хороший пример, в кассу, спасибо.  
 
Nach Serger:  
 
Quote:
Уже в который раз вынужден давать эту ссылку
 
 
Лучше б дали без Вашего комментария(впрочем, мне и так известна эта работа)  
 
Quote:
Язык литовской элиты после образования ВКЛ - "простая  мова" и "русская мова" (письменный западнорусский или рутенский язык
 
 
Это из таблицы, и если написанное  отнести к 13-14 векам - я, увы, должен отметить  когнитивный диссонанс.  
Потому что в тексте написано следующее :  
 
«Литовский язык, на котором говорило население, сохранившее архаическую политеистическую религию индоевропейского происхождения, оставался бесписьменным …. Боясь западных соседей и связанных с ними латыни, польского и немецкого языков, литовская элита и великий князь принимают простую мову в качестве основного языка  деловых актов»  

Князья и знать почти до конца 14 века были , как известно,язычниками-сохраняли ту самую  архаическую политеистическую религию индоевропейского происхождения.  
Кейстут даже на жрице женился.  
 
Остаётся считать, что Иванов подразумевает более поздние времена - но до засилия польщизны. Но тогда ВКЛ уже валилось под грузом внутренних противоречий и ударами России, а позднее его остаток был мумифицирован в РечиПосполитой.  
 
Nach Kurt :  
 
Quote:
только не "русская", а руская
 
 
Самоназвание – "русь", "русины". "Русские" немного после.  
А уж там "русские", "русьские", или "руские" - это вопрос особенностей диалекта.  
« Изменён в : 04/12/08 в 08:44:06 пользователем: Ur » Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #24 В: 04/12/08 в 08:31:47 »
Цитировать » Править

Nach Kurt:    
   
Quote:
Но я что-то не припомню погони татар за Витовтом, да и Вильно не горел, в отличие от Москвы, верно?
   
   
Татарская погоня за убегавшими несомненно была, оттого такие колоссальные потери. Но Витовт бежал очень быстро, всех  обогнал, вот его и не  поймали.  Smiley
Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #25 В: 04/12/08 в 08:40:24 »
Цитировать » Править


 Nach SlavaF:
 
 
Quote:
Так и видится - сидели за кустами злые, но трусливые литовцы, ждали, пока татары русских ослабят, а потом сразу - прыг на полянку и давай всё захватывать!
 
 
Ваши видения, SlavaF, приводят к грустным выводам о недостаточности Вашего багажа знаний на обсуждаемую тему...  
 
В 1183 году никто о татарах слыхом не слыхивал.  
Трусливыми литовцев тоже не считали - наоборот, постоянный эпитет в былинах - Литва хоробрая  
 
Quote:
И до того ведь жадные были, что про трусость забыли, даже татарам ничего не обломилось
 
 
Почему же "ничего"-татарам долго обламывалось. Киевский князь, даром что Ольгердом утверждённый, должен был на своих монетах тамгу выбивать как знак подвластности татарам.  
 
Quote:
И от жадности же язык и религию приватизировали
 
 
Нет, это от понимания своей дикости и тяги к просвещению.
Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #26 В: 04/12/08 в 08:52:49 »
Цитировать » Править

Как Литва защищала своих подданных от татар:

   
 
  Сей київський погром зробив в польсько-литовських правительственних кругах великий пополох. Казимир змобілїзував цїле вел. князївство, щоб відбудувати Київ і задемонструвати свої сили на полудневій границї супроти Криму. Визначено загальний похід сюди, під проводом вел. маршалка Богдана Саковича; з усього в. князївства, від Берестя до верховських князївств, до Витебська і Полоцька вирушило військо і маса селян ”на роботу київську” — з волостей поднїпрянських і задвинських. Пізнїйша записка каже, що до Київа змобілїзовано 40 тисяч війська і 20 тис. „топорів”  7). Щоб розжити ся на гроші, випрошено у папи позволеннє на спеціальні відпусти 8). Але по за хвилеву, хоч і імпозантну демонстрацію, на щось більше правительство литовсько-польське не спромогло ся й зараз вернуло ся на стару утоптану стежку переговорів, задобрювань і підкупів кримського двора. Київський погром воно складало на боже попущеннє і за цїну приязни в будучности готово було вважати сей погром за річ маловажну: „што ся тоє дЂло межи нами стало — над Києвом, ино то стало ся божий гнЂвъ за грехъ, хотябы и ты, цару, к тому помочником не былъ — однакъ было тому городу гореть, и тымъ людемъ погынуть, коли на нихъ божий гнЂвъ пришолъ. А з божои ласки у насъ єсть городовъ и волостей и людей досить. Ты пакъ прислалъ посла и усказалъ речи свои, што с нами хочеш жить по тому какъ и отецъ твой и хочешъ намъ прислать сына своєго — ино коли твой сынъ будетъ у насъ, тогды будемъ за одно”  9). Але Менґлї-ґерай, раз розірвавши з традицією фамілїйної приязни з вел. кн. Литовським, уже не кидав своєї фальшивої полїтики, і малодушна нерішучість та огидна податливість литовсько-польського двору могли тільки підтримувати варвара-азіата в його цинічнім поступуванню супроти Литви-Польщі. Тим більше що понижаючи ся перед Менґлї-ґераєм, литовсько-польське правительство само провожувало його й піддавало підозріння нещирости, далї ведучи зносини з його ворогами, Ахматовими синами. Менґлї-ґерай заспокоював Казимира до часу обіцянками приязни, але далеко більше послуху давав неустанним намовленням Москви до походів на українські землї.  
   
Дякуючи Менґлї-ґераєви за київський погром, в. кн. Іван пильно просив його не мирити ся з королем, инакше сказавши — вести далї свої напади. Про се неустанно пригадував він йому й потім через свої численні посольства. В тім часї Іван все ще не хотїв сам виразно виступити против Литви — навіть посилаючи свого посла до Менґлї-ґерая, поручив йому по можности не прилучати ся до татарського походу на Литву. За те плїв сїтку на Литву, з усїх боків напускаючи своїх союзників — окрім Менґлї-ґерая ще Стефана молдавського й Матвія Корвина короля угорського. Сам він приготовляв свою справу в Сїверщинї й сюди не хотїв Менглї-ґераєвих походів: як би Менґлї-ґерай схотїв посилати своїх Татар „в Путивлю або на Сїверу”, то Іванів посол мав відмовляти його від того й радити йти на Поділє або на Київщину .  
   
І Менґлї-ґерай, хоч не переривав нїби приятельських зносин з Литвою й неустанно вів переговори про згоду, слухав Івана. Справджуючи слова Казимира, що у нього крім Київщини ще з ласки божої городів і волостей і людей є досить, він звертаєть ся на Подїлє. В 1485-7 Орда що року пустошить Поділє своїми нападами. Не повезло їй в 1487 р.: королевич Ян-Ольбрахт вибирав ся походом на Волощину і на вість про татарський напад звернув ся против Кримцїв та погромив їх ватаги під Копестерином, на східнїм Поділю . Але ся побіда королевича тільки викликала велику радість в Польщі, а не знищила розбійничих нападів Кримцїв. Навпаки, по невеличкій павзї, в 1488 р., ще густїйші хмари зібрали ся над Україною. Нерішуча полїтика Казимира, його сидженнє на двох стільцях — підтримуваннє зносин і з Ордою Кримською, і з Золотою, мало кінець кінцем той результат, що обі Орди звертають ся на нього. Під впливом Порти, а мабуть і Москви, наступає якесь зближеннє Кримської орди з Золотою. Золотоординські Татари, що в тім часї прикочували під самі границї вел. кн. Литовського, в лївобічній Українї , перейшовши за Днїпро, починають пустошити українські землї. Султан поступав тут, очевидно, по бажанням і інструкціям свого кримського васаля , а сей знов в значній мірі чинив волю московського вел. князя, що вмів його і обдарувати в потреби і пострашити претендентами, яких держав в руках.  
   
Зимою 1488 р. доносили з королївського двору до Прусїї про грізну небезпеку від Татар: орда заволзька і кримська закочували на Поділю (очевидно полудневім, на пограничу оселої кольонїзації), й на лїто виберають ся походом на Україну разом з Турками . Казимир силкував ся добути потрібні кредити, а тим часом вислав сина знову, з . Ще в вереснї 1489 р. чуємо про Татар, що вони підкріплені Турками, кочують „в королївських землях”, з своїми родинами і господарством, і не хочуть уступати ся — орють і сїють. Ґданський хронїст записує, що лїтом Татари напали на Київщину, в числї ста тисяч, попустошили Київ і посунули далї . Близших відомостей одначе про сю кампанїю не знаходимо. Зимою 1490 р. Татаре пустошили Волинь, заганяючи ся в Галичину, доходячи до Люблина. Волинська записка називає їх заволзькими і очевидно були то знову подвиги обох орд: кримської й заволзької. Вони страшно знищили Волинь, спалили Володимир і иньші міста, але щасливо їм не уйшло. Коли вони вже вертали ся з великим полоном, волинське військо з польським, що наспіло сюди, напали на Орду під Заславом і погромило — відібрали полон і страшно побили Татар, так що мало що їх і утїкло . Разом з тим грозив Польщі иньший васаль турецький Стефан воєвода волоський — не виступаючи поки що сам виразно, він підстроїв звістне повстаннє на Покутю під проводом Мухи, що захопило цїлу країну під Галич і Рогатин (1490), та висував якихось претендентів, що за помічю Турків мали опанувати західню Україну .  
   
Підхована Іваном, підтримана союзом Казимира з Ахматовими синами, — ворожа полїтика до Литви й Польщі в Криму ставала, щоб так сказати, вже полїтичним принціпом. Менґлї-ґерай, як він сам каже — „оманкою молвячи свої добрі речи” польсько-литовському правительству, запевняв Москву в своїх воєнних замірах і вже самому Івану закидав його пасивність „З тим королем коли брати неприязнь, то сильно, мала неприязнь — то нїчого”, писав він Івану. Заохочуючи його до походу, він обіцяв йому взяти Київ, а навіть тїшив його перспективою здобутя Волини й Кракова (червень 1492 р.) . Його, до річи сказавши, подражнила тодї ще нова обставина: Казимир прийняв до себе двох еміґрантів, братів Менґлї-ґерая. Щоб утворити собі операційну підставу супроти литовської Руси, Менґлї-ґерай тодї задумав собі побудувати кріпость на устю Днїпра. Ранїйше він просив на се у Казимира дозволу і навіть грошей на будову сього замка; тепер просив підмоги на те у Івана — рахував тих коштів на 133 тис. алтин. Сей замок — пізнїйший Очаків.  
   
Серед сих приготовань приспіла смерть Казимира і ще більше оживила енерґію коалїції. Іван зберав ся безпосередно виступити против Литви й старав ся привести до повного розриву у Менґлї-ґерая з Олександром. Менґлї-ґерай на се не здавав ся — зносин не зривав, але обіцював неустанно пустошити литовські землї. На весну 1493 р. уложена була спільна кампанїя на Литву, і Менґлї-ґерай рушив на Київ, але сильний розлив Днїпра перепиняв сей похід. Незалежно від того дрібнїйші татарські віддїли неустанно трівожили пограничні литовські землї — київські, браславські й чернигівські; сам хан ще два рази того року „сїдав на коня”  . Зимою 1493/4 р., як знаємо, Іван помирив ся з Олександром, але не спішив ся повідомляти про се Менґлї-ґерая, мабуть навмисно: для того він довший час не пускав від себе кримських послів і своїх до Татар не посилав, аби не довідали ся про згоду. А й повідомивши, давав до розуміння ханови, що нїчого не має против його дальших походів на Литву . І Менґлї-ґерай, дїйсно, не перервав їх.  
   
На осїнь 1494 р. Татари впали на Поділє, звідти на Волинь, забрали силу здобичи й полону. Вкінцї стягнули ся польські та волинські війська і напали під Вишневцем на Татар, але ті відбили ся й вийшли зі здобичею. На другий рік повторив ся татарський набіг на Волинь, але Татари прийшли, очевидно, не в великім числї, й староста луцький кн. Гольшанський прогнав їх з під Корца. За те тяжкий удар задали татари в р. 1496 — прийшли сини Менґлї-ґерая „сo всею ордою Перекопскою”, як каже руський лїтописець, і сильно спустошили Волинь; між иньшим спалили славний Жидичинський монастир під Луцьком. Староста луцький Гольшанський, володимерський Хребтович, з кн. Острозьким і волинським боярством. замкнули ся в Ровнї й звідти безрадно дивили ся на руїну. Пробували вони виступити против Татар, але сили їх показали ся за малі. Татари приступали, спалили місто, а залога відкупила ся від них!  
   
Зимою тогож року татарський набіг повторив ся знову: Татари „плениша усю Волынскую землю мало не до конца, и Лядскои земли немало”, і з великим полоном спокійно „возвратиша ся во свояси”. Не так пощастило їм, коли прибули на весну 1497 р. знову на Волинь, під Кремінець: при поворотї нагнав їх кн. Михайло Острозький й відібрав полон. Другий їх напад також не удав ся: їх ватаги погромлено і в київськім Полїсю і в Браславщинї. Замітною подїєю було, що під час сього нападу Татари недалеко Мозира стріли київського митрополита Макарія Чорта й убили; митрополита сього з того приводу оголошено мучеником і святим .  
   
1498 р. принїс нову бурю. Нещасливий похід короля Яна-Ольбрахта на Буковину викликав пімсту з боку воєводи Стефана. Він спровадив на Польщу Турків, і ті разом з волоським військом весною 1498 р. впали в Галичину й не стрінувши нїде значнїйшого опору, страшенно спустошили її цїлу: знищили Перемишль, Ярослав, Переворськ; Львів відсидїв ся — тільки передмістя спалено. Страшна панїка розійшла ся по цїлій Польщі. Про боротьбу нїхто не думав, і турецьке військо свобідно вивело свій полон, що сучасники Поляки числять, може й не побільшаючи — на 100 тисяч. Тільки по виходї їх прибуло до Львова незначне шляхецьке військо, стягнене королем. Та що йно встигло воно розійти ся, як на Поділє й Галичину впала татарська орда, і також безкарно попустошивши, що могла, забрала ся до дому. А під зиму прибули знову великі маси Турків — 70 тисяч, як рахує сучасник, і страшно спустошили околицї Галича й Підгірє. Сей раз вправдї потерпіли вони дуже, тільки не від польського війська, а від морозів .  
   
1499 рік був заповнений дрібними татарськими наїздами. Тільки припадком знаємо їх з сучасної кореспонденції, бо того рода дрібнїйші напади стали вже так звичайним явищем, що хронїсти їх зовсїм не згадують. І так лїтом Татари набігали на Белзьку землю, кілька разів на Поділє й Браславщину, навідали околицї Житомира. Тягом ходили чутки про Турків і чекали їх на Руси, але вони не з'явились .  
   
1500 р. принїс зірваннє відносин Москви з в. кн. Литовським, а з тим Іван знову починає усильно намовляти Менґлї-ґерая до неустанних походів. Він при тім бажав собі нападів в околицї Припети — на Слуцьк, Туров, Пинськ, Минськ, по близу московських операцій, але просив не воєвати Сїверщини, „бо за ласкою божою ті городи й земля тепер наша”. Намовляв і поодиноких царевичів та беків, аби неустанно ходили на литовські землї . Весною 1500 р. сини Менґлї-ґерая ходили на Київщину й Волинь, загони їх відси заходили в Белзщину й Холмщину, аж до Висли. Король Ян вибрав ся на них, але вони встигли спокійно забрати ся. На осїнь хан збирав ся з московським військом воювати Київ і приладив орди 15 тис., але не діставши вісти від Івана, післав її на литовську Русь без себе з синами. На сей раз вони ходили до кінця року, спустошили Браславщину, Волинь, Берестейщину, землї Львівську, Белзьку, Холмську, Люблинську й Сендомирську. Татари оповідали в Криму, що спалили під час сього походу Хмельник, Кремінець, Белз, Львів, Холм, Красностав, Люблин, й ин., та вивели полону пятьдесять тисяч. Шляхецьке військо знову зібрало ся тодї, як Татари вже забрали ся .  
   
1501 р. Менґлї-ґерай, на прощеннє Івана, виберав ся походом на Київ, але похід Шах-Ахмата, тодїшнього хана Золотої Орди, спинив його й зайняв потім на цїлу зиму. Сей Шах-Ахматів похід став ся наслїдком намов Олександра й був звернений против обох членів коалїції — Менґлї-ґерая й Івана. Шах-Ахмат просив Олександра вислати свої війська, щоб ударити разом на ворогів, але той дурив його обіцянками й зіставив на жертву ворогам. Стрівши ся по дорозї з Менґлї-ґераєм над Доном і відбившись, Шах-Ахмат пройшов над Днїпро, та даремно чекав помочи від Олександра. Сам на Москву ударити він не відважав ся, маючи з тилу Менґлї-ґерая, а тим часом зима і голод страшно нищили його орду. Вкінцї Шах-Ахматові Татари почали тїкати до Менґлї-ґерая, а той на весну ударив з сьвіжими силами на Шах-Ахматових недобитків і знищив останки Золотої орди. Сам Шах-Ахмат утїк у Київ, але там його арештовано, бо розпочав зносини з турецьким султаном, і в Литві бояли ся, щоб він не схотїв з турецькою помічю пімстити ся на Литві за своє нещастє і її нещирість .  
   
Упоравши ся з Олександровим союзником, Менґлї-ґерай знову взяв ся до наїздів на польські й литовські землї. З кінцем лїта 1502 р. вислав він двох своїх меньших синів з 30.000 орди, як рахували в Польщі (сам Менґлї-ґерай писав Івану, що пішло 90.000, але мабуть побільшував). Іван все пригадував йому той свій маршрут — воювати Припетські сторони, й Менґлї-ґерай писав йому, що поручив синам іти на Київ і на Волинь, аж до Вильна й Троків, та наказав їм умовити ся близше з провідниками московського війська. Але Татарам, видко, похід в полїські краї не подобав ся, й вони ударили на Галичину, відти пішли в Люблинщину й за Вислу в Сендомирщину, страшно спустошили й безкарно вийшли . Иньші татарські ватаги воювали околицї Київа, кількома наворотами, „без перестани”, цїлу зиму й до весни, запускаючи ся за Припеть .  
   
Нарештї ходив ще на Покутє Стефан волоський, повоював землї до Днїстра, й по тих містах посадовив своїх людей .  
   
На другий рік Татари пустошили землї вел. кн. Литовського: напали були на Чернигівщину, але звідти московські воєводи спровадили їх за Днїпро, „в Литовську землю”. Їх загони чуємо по тому знову на Полїсю, під Слуцьком і Новгородом литовським, а польські хронїсти згадують під сим роком также напад Татар на Поділє й похід Стефана на Покутє .  
   
Перемирє в. кн. московського з Литвою не перервало нападів і тепер: в. князь, повідомляючи Менґлї-ґерая про се перемирє, казав не брати його серіозно й не мирити ся з Литвою, що найбільше — уложити перемирє на чотири роки . Але Татари не зробили навіть такої перерви. З 1504 р., що правда, не маємо згадок про значнїйші татарські напади , за те 1505 р. принїс нові страхи татарських спустошень: зимою впали татарські орди і з незбувалою ще сьміливістю загнали ся в Білу Русь, пустошачи околицї Минська і Новгородка, загоняючи ся під Полоцьк і Витебськ, як каже лїтописець. Заохочені удачею, на другий рік, весною, вона не тільки повторили свій наїзд за Припеть, але запустили ся за Нїман, в Литву. Сей раз їм вправдї тут не пощастило: Мих. Глинський, заступаючи гетьмана, сильно тодї погромив їх під Клецьком. Але се нїчого не змінило в дальших відносинах. Иньші татарські загони таки того ж року пустошили Поділє й Галичину .  
   
Таким чином з кінцем XV в. прийшло ся українським землям, завдяки дурній полїтицї і безрадности польсько-литовського правительства — Казимира й його синів, випити чашу, якої ще на памяти історії вони не знали. Нї печенїзький погром, нї половецька гроза XI в., анї походи Бату не обіймали такої величезної території анї дорівнювали інтензивністю своєю руїнним наслїдкам сеї нової грози, приспореної як раз тими чинниками, що в представленню новійшої польської історіоґрафії виступають оборонцями українських земель від „татарської дичи”, її цивілїзаторами й культіваторами.  
   
Трудно собі навіть представити всю глубину нещастя, в яке впали українські землї, і всю соромотність безрадности державних чинників супроти нього. Вся Україна з виїмком хиба зайнятої Москвою північної Чернигівщини стала театром страшних спустошень татарських, турецьких, волоських. Періодично, майже щорічно  набігали на них більшими або меньшими віддїлами Татари, забераючи, що могли понести їх конї, і забиваючи або нищачи решту. Перешкоди їм в тім нїколи не було. Як і зберало ся на них військо й встигало їх ще захопити (а се трапляло ся рідко), а навіть погромити (се ще рідше), то відберало воно тільки полон і здобич, але заподїяна руїна таки зіставала ся руїною — спаленого, забитого, знищеного нїщо вже не в силї було вернути. Здобуток кольонїзації й культури кількох столїть страчено як в огнї. Вся країна степова, весь полуднево-східнїй пояс аж до лїнїї лїсів — Переяславщина, полуднева Чернигівщина, полуднева й центральна Київщина, Браславщива й східнє Поділє — перетворили ся в пустиню, де тільки в рідких державних замках, а що найбільше — в безпосереднїй їх близькости тримали ся малі ґрупи людности.  Сей київський погром зробив в польсько-литовських правительственних кругах великий пополох. Казимир змобілїзував цїле вел. князївство, щоб відбудувати Київ і задемонструвати свої сили на полудневій границї супроти Криму. Визначено загальний похід сюди, під проводом вел. маршалка Богдана Саковича; з усього в. князївства, від Берестя до верховських князївств, до Витебська і Полоцька вирушило військо і маса селян ”на роботу київську” — з волостей поднїпрянських і задвинських. Пізнїйша записка каже, що до Київа змобілїзовано 40 тисяч війська і 20 тис. „топорів”  7). Щоб розжити ся на гроші, випрошено у папи позволеннє на спеціальні відпусти 8). Але по за хвилеву, хоч і імпозантну демонстрацію, на щось більше правительство литовсько-польське не спромогло ся й зараз вернуло ся на стару утоптану стежку переговорів, задобрювань і підкупів кримського двора. Київський погром воно складало на боже попущеннє і за цїну приязни в будучности готово було вважати сей погром за річ маловажну: „што ся тоє дЂло межи нами стало — над Києвом, ино то стало ся божий гнЂвъ за грехъ, хотябы и ты, цару, к тому помочником не былъ — однакъ было тому городу гореть, и тымъ людемъ погынуть, коли на нихъ божий гнЂвъ пришолъ. А з божои ласки у насъ єсть городовъ и волостей и людей досить. Ты пакъ прислалъ посла и усказалъ речи свои, што с нами хочеш жить по тому какъ и отецъ твой и хочешъ намъ прислать сына своєго — ино коли твой сынъ будетъ у насъ, тогды будемъ за одно”  9). Але Менґлї-ґерай, раз розірвавши з традицією фамілїйної приязни з вел. кн. Литовським, уже не кидав своєї фальшивої полїтики, і малодушна нерішучість та огидна податливість литовсько-польського двору могли тільки підтримувати варвара-азіата в його цинічнім поступуванню супроти Литви-Польщі. Тим більше що понижаючи ся перед Менґлї-ґераєм, литовсько-польське правительство само провожувало його й піддавало підозріння нещирости, далї ведучи зносини з його ворогами, Ахматовими синами. Менґлї-ґерай заспокоював Казимира до часу обіцянками приязни, але далеко більше послуху давав неустанним намовленням Москви до походів на українські землї.  
   
Дякуючи Менґлї-ґераєви за київський погром, в. кн. Іван пильно просив його не мирити ся з королем, инакше сказавши — вести далї свої напади. Про се неустанно пригадував він йому й потім через свої численні посольства. В тім часї Іван все ще не хотїв сам виразно виступити против Литви — навіть посилаючи свого посла до Менґлї-ґерая, поручив йому по можности не прилучати ся до татарського походу на Литву. За те плїв сїтку на Литву, з усїх боків напускаючи своїх союзників — окрім Менґлї-ґерая ще Стефана молдавського й Матвія Корвина короля угорського. Сам він приготовляв свою справу в Сїверщинї й сюди не хотїв Менглї-ґераєвих походів: як би Менґлї-ґерай схотїв посилати своїх Татар „в Путивлю або на Сїверу”, то Іванів посол мав відмовляти його від того й радити йти на Поділє або на Київщину .  
   
І Менґлї-ґерай, хоч не переривав нїби приятельських зносин з Литвою й неустанно вів переговори про згоду, слухав Івана. Справджуючи слова Казимира, що у нього крім Київщини ще з ласки божої городів і волостей і людей є досить, він звертаєть ся на Подїлє. В 1485-7 Орда що року пустошить Поділє своїми нападами. Не повезло їй в 1487 р.: королевич Ян-Ольбрахт вибирав ся походом на Волощину і на вість про татарський напад звернув ся против Кримцїв та погромив їх ватаги під Копестерином, на східнїм Поділю . Але ся побіда королевича тільки викликала велику радість в Польщі, а не знищила розбійничих нападів Кримцїв. Навпаки, по невеличкій павзї, в 1488 р., ще густїйші хмари зібрали ся над Україною. Нерішуча полїтика Казимира, його сидженнє на двох стільцях — підтримуваннє зносин і з Ордою Кримською, і з Золотою, мало кінець кінцем той результат, що обі Орди звертають ся на нього. Під впливом Порти, а мабуть і Москви, наступає якесь зближеннє Кримської орди з Золотою. Золотоординські Татари, що в тім часї прикочували під самі границї вел. кн. Литовського, в лївобічній Українї , перейшовши за Днїпро, починають пустошити українські землї. Султан поступав тут, очевидно, по бажанням і інструкціям свого кримського васаля , а сей знов в значній мірі чинив волю московського вел. князя, що вмів його і обдарувати в потреби і пострашити претендентами, яких держав в руках.  
   
Зимою 1488 р. доносили з королївського двору до Прусїї про грізну небезпеку від Татар: орда заволзька і кримська закочували на Поділю (очевидно полудневім, на пограничу оселої кольонїзації), й на лїто виберають ся походом на Україну разом з Турками . Казимир силкував ся добути потрібні кредити, а тим часом вислав сина знову, з . Ще в вереснї 1489 р. чуємо про Татар, що вони підкріплені Турками, кочують „в королївських землях”, з своїми родинами і господарством, і не хочуть уступати ся — орють і сїють. Ґданський хронїст записує, що лїтом Татари напали на Київщину, в числї ста тисяч, попустошили Київ і посунули далї . Близших відомостей одначе про сю кампанїю не знаходимо. Зимою 1490 р. Татаре пустошили Волинь, заганяючи ся в Галичину, доходячи до Люблина. Волинська записка називає їх заволзькими і очевидно були то знову подвиги обох орд: кримської й заволзької. Вони страшно знищили Волинь, спалили Володимир і иньші міста, але щасливо їм не уйшло. Коли вони вже вертали ся з великим полоном, волинське військо з польським, що наспіло сюди, напали на Орду під Заславом і погромило — відібрали полон і страшно побили Татар, так що мало що їх і утїкло . Разом з тим грозив Польщі иньший васаль турецький Стефан воєвода волоський — не виступаючи поки що сам виразно, він підстроїв звістне повстаннє на Покутю під проводом Мухи, що захопило цїлу країну під Галич і Рогатин (1490), та висував якихось претендентів, що за помічю Турків мали опанувати західню Україну .  
   
Підхована Іваном, підтримана союзом Казимира з Ахматовими синами, — ворожа полїтика до Литви й Польщі в Криму ставала, щоб так сказати, вже полїтичним принціпом. Менґлї-ґерай, як він сам каже — „оманкою молвячи свої добрі речи” польсько-литовському правительству, запевняв Москву в своїх воєнних замірах і вже самому Івану закидав його пасивність „З тим королем коли брати неприязнь, то сильно, мала неприязнь — то нїчого”, писав він Івану. Заохочуючи його до походу, він обіцяв йому взяти Київ, а навіть тїшив його перспективою здобутя Волини й Кракова (червень 1492 р.) . Його, до річи сказавши, подражнила тодї ще нова обставина: Казимир прийняв до себе двох еміґрантів, братів Менґлї-ґерая. Щоб утворити собі операційну підставу супроти литовської Руси, Менґлї-ґерай тодї задумав собі побудувати кріпость на устю Днїпра. Ранїйше він просив на се у Казимира дозволу і навіть грошей на будову сього замка; тепер просив підмоги на те у Івана — рахував тих коштів на 133 тис. алтин. Сей замок — пізнїйший Очаків.  
   
Серед сих приготовань приспіла смерть Казимира і ще більше оживила енерґію коалїції. Іван зберав ся безпосередно виступити против Литви й старав ся привести до повного розриву у Менґлї-ґерая з Олександром. Менґлї-ґерай на се не здавав ся — зносин не зривав, але обіцював неустанно пустошити литовські землї. На весну 1493 р. уложена була спільна кампанїя на Литву, і Менґлї-ґерай рушив на Київ, але сильний розлив Днїпра перепиняв сей похід. Незалежно від того дрібнїйші татарські віддїли неустанно трівожили пограничні литовські землї — київські, браславські й чернигівські; сам хан ще два рази того року „сїдав на коня”  . Зимою 1493/4 р., як знаємо, Іван помирив ся з Олександром, але не спішив ся повідомляти про се Менґлї-ґерая, мабуть навмисно: для того він довший час не пускав від себе кримських послів і своїх до Татар не посилав, аби не довідали ся про згоду. А й повідомивши, давав до розуміння ханови, що нїчого не має против його дальших походів на Литву . І Менґлї-ґерай, дїйсно, не перервав їх.  
   
На осїнь 1494 р. Татари впали на Поділє, звідти на Волинь, забрали силу здобичи й полону. Вкінцї стягнули ся польські та волинські війська і напали під Вишневцем на Татар, але ті відбили ся й вийшли зі здобичею. На другий рік повторив ся татарський набіг на Волинь, але Татари прийшли, очевидно, не в великім числї, й староста луцький кн. Гольшанський прогнав їх з під Корца. За те тяжкий удар задали татари в р. 1496 — прийшли сини Менґлї-ґерая „сo всею ордою Перекопскою”, як каже руський лїтописець, і сильно спустошили Волинь; між иньшим спалили славний Жидичинський монастир під Луцьком. Староста луцький Гольшанський, володимерський Хребтович, з кн. Острозьким і волинським боярством. замкнули ся в Ровнї й звідти безрадно дивили ся на руїну. Пробували вони виступити против Татар, але сили їх показали ся за малі. Татари приступали, спалили місто, а залога відкупила ся від них!  
   
Зимою тогож року татарський набіг повторив ся знову: Татари „плениша усю Волынскую землю мало не до конца, и Лядскои земли немало”, і з великим полоном спокійно „возвратиша ся во свояси”. Не так пощастило їм, коли прибули на весну 1497 р. знову на Волинь, під Кремінець: при поворотї нагнав їх кн. Михайло Острозький й відібрав полон. Другий їх напад також не удав ся: їх ватаги погромлено і в київськім Полїсю і в Браславщинї. Замітною подїєю було, що під час сього нападу Татари недалеко Мозира стріли київського митрополита Макарія Чорта й убили; митрополита сього з того приводу оголошено мучеником і святим .  
   
1498 р. принїс нову бурю. Нещасливий похід короля Яна-Ольбрахта на Буковину викликав пімсту з боку воєводи Стефана. Він спровадив на Польщу Турків, і ті разом з волоським військом весною 1498 р. впали в Галичину й не стрінувши нїде значнїйшого опору, страшенно спустошили її цїлу: знищили Перемишль, Ярослав, Переворськ; Львів відсидїв ся — тільки передмістя спалено. Страшна панїка розійшла ся по цїлій Польщі. Про боротьбу нїхто не думав, і турецьке військо свобідно вивело свій полон, що сучасники Поляки числять, може й не побільшаючи — на 100 тисяч. Тільки по виходї їх прибуло до Львова незначне шляхецьке військо, стягнене королем. Та що йно встигло воно розійти ся, як на Поділє й Галичину впала татарська орда, і також безкарно попустошивши, що могла, забрала ся до дому. А під зиму прибули знову великі маси Турків — 70 тисяч, як рахує сучасник, і страшно спустошили околицї Галича й Підгірє. Сей раз вправдї потерпіли вони дуже, тільки не від польського війська, а від морозів .  
   
1499 рік був заповнений дрібними татарськими наїздами. Тільки припадком знаємо їх з сучасної кореспонденції, бо того рода дрібнїйші напади стали вже так звичайним явищем, що хронїсти їх зовсїм не згадують. І так лїтом Татари набігали на Белзьку землю, кілька разів на Поділє й Браславщину, навідали околицї Житомира. Тягом ходили чутки про Турків і чекали їх на Руси, але вони не з'явились .  
   
1500 р. принїс зірваннє відносин Москви з в. кн. Литовським, а з тим Іван знову починає усильно намовляти Менґлї-ґерая до неустанних походів. Він при тім бажав собі нападів в околицї Припети — на Слуцьк, Туров, Пинськ, Минськ, по близу московських операцій, але просив не воєвати Сїверщини, „бо за ласкою божою ті городи й земля тепер наша”. Намовляв і поодиноких царевичів та беків, аби неустанно ходили на литовські землї . Весною 1500 р. сини Менґлї-ґерая ходили на Київщину й Волинь, загони їх відси заходили в Белзщину й Холмщину, аж до Висли. Король Ян вибрав ся на них, але вони встигли спокійно забрати ся. На осїнь хан збирав ся з московським військом воювати Київ і приладив орди 15 тис., але не діставши вісти від Івана, післав її на литовську Русь без себе з синами. На сей раз вони ходили до кінця року, спустошили Браславщину, Волинь, Берестейщину, землї Львівську, Белзьку, Холмську, Люблинську й Сендомирську. Татари оповідали в Криму, що спалили під час сього походу Хмельник, Кремінець, Белз, Львів, Холм, Красностав, Люблин, й ин., та вивели полону пятьдесять тисяч. Шляхецьке військо знову зібрало ся тодї, як Татари вже забрали ся .  
   
1501 р. Менґлї-ґерай, на прощеннє Івана, виберав ся походом на Київ, але похід Шах-Ахмата, тодїшнього хана Золотої Орди, спинив його й зайняв потім на цїлу зиму. Сей Шах-Ахматів похід став ся наслїдком намов Олександра й був звернений против обох членів коалїції — Менґлї-ґерая й Івана. Шах-Ахмат просив Олександра вислати свої війська, щоб ударити разом на ворогів, але той дурив його обіцянками й зіставив на жертву ворогам. Стрівши ся по дорозї з Менґлї-ґераєм над Доном і відбившись, Шах-Ахмат пройшов над Днїпро, та даремно чекав помочи від Олександра. Сам на Москву ударити він не відважав ся, маючи з тилу Менґлї-ґерая, а тим часом зима і голод страшно нищили його орду. Вкінцї Шах-Ахматові Татари почали тїкати до Менґлї-ґерая, а той на весну ударив з сьвіжими силами на Шах-Ахматових недобитків і знищив останки Золотої орди. Сам Шах-Ахмат утїк у Київ, але там його арештовано, бо розпочав зносини з турецьким султаном, і в Литві бояли ся, щоб він не схотїв з турецькою помічю пімстити ся на Литві за своє нещастє і її нещирість .  
   
Упоравши ся з Олександровим союзником, Менґлї-ґерай знову взяв ся до наїздів на польські й литовські землї. З кінцем лїта 1502 р. вислав він двох своїх меньших синів з 30.000 орди, як рахували в Польщі (сам Менґлї-ґерай писав Івану, що пішло 90.000, але мабуть побільшував). Іван все пригадував йому той свій маршрут — воювати Припетські сторони, й Менґлї-ґерай писав йому, що поручив синам іти на Київ і на Волинь, аж до Вильна й Троків, та наказав їм умовити ся близше з провідниками московського війська. Але Татарам, видко, похід в полїські краї не подобав ся, й вони ударили на Галичину, відти пішли в Люблинщину й за Вислу в Сендомирщину, страшно спустошили й безкарно вийшли . Иньші татарські ватаги воювали околицї Київа, кількома наворотами, „без перестани”, цїлу зиму й до весни, запускаючи ся за Припеть .  
   
Нарештї ходив ще на Покутє Стефан волоський, повоював землї до Днїстра, й по тих містах посадовив своїх людей .  
   
На другий рік Татари пустошили землї вел. кн. Литовського: напали були на Чернигівщину, але звідти московські воєводи спровадили їх за Днїпро, „в Литовську землю”. Їх загони чуємо по тому знову на Полїсю, під Слуцьком і Новгородом литовським, а польські хронїсти згадують під сим роком также напад Татар на Поділє й похід Стефана на Покутє .  
   
Перемирє в. кн. московського з Литвою не перервало нападів і тепер: в. князь, повідомляючи Менґлї-ґерая про се перемирє, казав не брати його серіозно й не мирити ся з Литвою, що найбільше — уложити перемирє на чотири роки . Але Татари не зробили навіть такої перерви. З 1504 р., що правда, не маємо згадок про значнїйші татарські напади , за те 1505 р. принїс нові страхи татарських спустошень: зимою впали татарські орди і з незбувалою ще сьміливістю загнали ся в Білу Русь, пустошачи околицї Минська і Новгородка, загоняючи ся під Полоцьк і Витебськ, як каже лїтописець. Заохочені удачею, на другий рік, весною, вона не тільки повторили свій наїзд за Припеть, але запустили ся за Нїман, в Литву. Сей раз їм вправдї тут не пощастило: Мих. Глинський, заступаючи гетьмана, сильно тодї погромив їх під Клецьком. Але се нїчого не змінило в дальших відносинах. Иньші татарські загони таки того ж року пустошили Поділє й Галичину .  
   
Таким чином з кінцем XV в. прийшло ся українським землям, завдяки дурній полїтицї і безрадности польсько-литовського правительства — Казимира й його синів, випити чашу, якої ще на памяти історії вони не знали. Нї печенїзький погром, нї половецька гроза XI в., анї походи Бату не обіймали такої величезної території анї дорівнювали інтензивністю своєю руїнним наслїдкам сеї нової грози, приспореної як раз тими чинниками, що в представленню новійшої польської історіоґрафії виступають оборонцями українських земель від „татарської дичи”, її цивілїзаторами й культіваторами.  
   
Трудно собі навіть представити всю глубину нещастя, в яке впали українські землї, і всю соромотність безрадности державних чинників супроти нього. Вся Україна з виїмком хиба зайнятої Москвою північної Чернигівщини стала театром страшних спустошень татарських, турецьких, волоських. Періодично, майже щорічно  набігали на них більшими або меньшими віддїлами Татари, забераючи, що могли понести їх конї, і забиваючи або нищачи решту. Перешкоди їм в тім нїколи не було. Як і зберало ся на них військо й встигало їх ще захопити (а се трапляло ся рідко), а навіть погромити (се ще рідше), то відберало воно тільки полон і здобич, але заподїяна руїна таки зіставала ся руїною — спаленого, забитого, знищеного нїщо вже не в силї було вернути. Здобуток кольонїзації й культури кількох столїть страчено як в огнї. Вся країна степова, весь полуднево-східнїй пояс аж до лїнїї лїсів — Переяславщина, полуднева Чернигівщина, полуднева й центральна Київщина, Браславщива й східнє Поділє — перетворили ся в пустиню, де тільки в рідких державних замках, а що найбільше — в безпосереднїй їх близькости тримали ся малі ґрупи людности.  
   
Дальші околицї жили також в неустаннім страху татарських нападів. Володимирські міщане скаржили ся в 1495 р. королю, що зовсїм знищені татарським нападом, і у них великий голод. Волинське боярство доносило, що маєтности їх страшно знищені й розграблені Татарами. Кремінецька околиця кількадесять лїт лежала цїлком порожньою й наново кольонїзувала в серединї XVI в. Людність знову мусїла перейти на воєнну стопу, вічно приготована до відпору Татарам. „Чи єсть чи нема перемиря з Татарами, рідко коли злазимо з коня”, скаржило ся волинське боярство в 1545 р. . Всї вищі культурні інтереси мусїли відступити перед сею елєментарною справою — охорони своїх ший від татарського аркану.  
   
Щож супроти сього правительство? Казимир, потім Олександр неустанно пересилали ся з Менґлї-ґераєм; серіозно слухали запевнень про згоду, які хитрий Татарин торочив їм неустанно „оманкою”; умовляли ся що до часу і способу уложення трактатів, які не доходили до кінця, а й дійшовши зараз же зривали ся Татарами. І супроти сеї злобної татарської хитрости литовське правительство не здобувало ся нї на що иньше окрім легких закидів або сентіментальних пригадувань обопільної приязни за часів Хаджі-ґерая.  
   
Кожду скаргу Татар на пограничні зачіпки та напади литовсько-польське правительство спішило ся задоволити, а страшні спустошення татарські зіставали ся без кари. Але стараючи ся обминути всяку причину до скарг зі сторони Менґлї-ґерая, воно заразом неустанно дражнило його зносинами з Золотою ордою, що, розумієть ся, секретом для Криму не зіставали ся. А покладаючи в своїй безрадности супроти Москви й Криму всю надїю на Золоту Орду, не здобувало ся навіть на те, аби підтримати сього свого союзника в його походах, викликаних литовськими намовами і запевненнями. Так підвело воно під погибель в 1480 р. Ахмата. Так пропав в 1502 р. його син Шах-Ахмат, понадїявши ся на обіцянки Олександра й загнавши ся під Київ, тим часом як Олександр формально дурив його, зайнятий своєю коронацією, а на прохання вислати помічне військо відповідав, що сам війська не мав в тій хвилї, а радить ханови удати ся до гетьмана литовського . За те як розбитий хан утїк до Київа, арештовано його й тримано в неволї — на пострах Менґлї-ґераю, аби тим зробити його податливійшим для Литви...  
   
Володарі великих новочасних держав, провідники й оборонцї культури й цивілїзації, славлені новійшими польськими істориками, автори прославлених плянів боротьби зі Сходом — не здобували ся навіть на таку боротьбу з степовими варварами, яку вели дрібні й скромні руські князї XI-XII в.!  
Дальші околицї жили також в неустаннім страху татарських нападів. Володимирські міщане скаржили ся в 1495 р. королю, що зовсїм знищені татарським нападом, і у них великий голод. Волинське боярство доносило, що маєтности їх страшно знищені й розграблені Татарами. Кремінецька околиця кількадесять лїт лежала цїлком порожньою й наново кольонїзувала в серединї XVI в. Людність знову мусїла перейти на воєнну стопу, вічно приготована до відпору Татарам. „Чи єсть чи нема перемиря з Татарами, рідко коли злазимо з коня”, скаржило ся волинське боярство в 1545 р. . Всї вищі культурні інтереси мусїли відступити перед сею елєментарною справою — охорони своїх ший від татарського аркану.  
   
Щож супроти сього правительство? Казимир, потім Олександр неустанно пересилали ся з Менґлї-ґераєм; серіозно слухали запевнень про згоду, які хитрий Татарин торочив їм неустанно „оманкою”; умовляли ся що до часу і способу уложення трактатів, які не доходили до кінця, а й дійшовши зараз же зривали ся Татарами. І супроти сеї злобної татарської хитрости литовське правительство не здобувало ся нї на що иньше окрім легких закидів або сентіментальних пригадувань обопільної приязни за часів Хаджі-ґерая.  
   
Кожду скаргу Татар на пограничні зачіпки та напади литовсько-польське правительство спішило ся задоволити, а страшні спустошення татарські зіставали ся без кари. Але стараючи ся обминути всяку причину до скарг зі сторони Менґлї-ґерая, воно заразом неустанно дражнило його зносинами з Золотою ордою, що, розумієть ся, секретом для Криму не зіставали ся. А покладаючи в своїй безрадности супроти Москви й Криму всю надїю на Золоту Орду, не здобувало ся навіть на те, аби підтримати сього свого союзника в його походах, викликаних литовськими намовами і запевненнями. Так підвело воно під погибель в 1480 р. Ахмата. Так пропав в 1502 р. його син Шах-Ахмат, понадїявши ся на обіцянки Олександра й загнавши ся під Київ, тим часом як Олександр формально дурив його, зайнятий своєю коронацією, а на прохання вислати помічне військо відповідав, що сам війська не мав в тій хвилї, а радить ханови удати ся до гетьмана литовського . За те як розбитий хан утїк до Київа, арештовано його й тримано в неволї — на пострах Менґлї-ґераю, аби тим зробити його податливійшим для Литви...  
   
Володарі великих новочасних держав, провідники й оборонцї культури й цивілїзації, славлені новійшими польськими істориками, автори прославлених плянів боротьби зі Сходом — не здобували ся навіть на таку боротьбу з степовими варварами, яку вели дрібні й скромні руські князї XI-XII в.!
 
   
 
   
Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #27 В: 04/12/08 в 14:32:21 »
Цитировать » Править


 
(Историческая) Справедливость политической линии Александра  Невского видна на судьбе Червонной Руси.  
Пока её князья признавали верховенство Золотой Орды и платили ей дань-им удавалось отбиваться  
от других хищников и переходить в наступление, иногда даже пользуясь татарской военной помощью.  
 
Так, когда галицко-волынские князья-Лев Данилович, Мстислав Данилович и Владимир Василькович боролись с Литвой, "прислал Ногай "послы своя с грамотами" такого содержания: "Всегда мь жалоуете на Литвоу, осе же вы дал есмь рать и воеводу с ними Мамъшъя, пойдете же с ним на вороги своЪ" . Примечательно, что двумя годами ранее эти же князья ходили походом на Литву, но тогда сам Лев Галицкий обращался за помощью к хану Менту-Тимуру, который предоставил в его распоряжение не только ордынское войско, но и отряды "заднепровских" князей - брянского, смоленского, пинских и туровских - ибо, как отметил летописец, в то время "бяху вси князи в воли в Тотарьскои" . По-видимому, перелом в отношениях Ногая с правителями Юго-Западной Русиотражает запись 1277 г. в Густинской летописи:в се лЪто в Татарех царь Ногай" " . В летописях Северо-Восточной Руси наиболее раннее упоминание Ногая с царским титулом относится к началу 80-х гг. XIII в. О признании верховной власти Ногая галицким князем свидетельствует известие под 1280 г. Ипатьевской летописи о том, что Лев Данилович "восхотЪ собЪ части в землЪ Лядьскои, города на Въкраини, еха к Ногаеви оканьному проклатомоу помочи собЪ прося оу него на Ляхы, он же да ему помочь..."   Таким образом, Галицкая, а за нею и другие земли Галицко-Волынской Руси первыми должны были признать зависимость от улуса Ногая"  
 
Разрыв с Ордой приводил к политическому краху и агрессии соседей.Последний, закончившийся гибелью Андрея и ЛЬва, поставил точку в истории Червонной Руси как русского государственного образования.  
 
А вот  эпизоды "добровольного"  присоединения русских княжеств к Литве :  
 
"Гедимин, "...впокоивши землю Жомоитцкую от немцов, и пошол на князи рускии, и приде напервеи к городу Володимеру. И князь Владимер володимерскии, собравшися с людми своими, и вчинит бои лют с князем великим Кгидимином. И поможе бог великому князю Кгидимину, иж князя Володимера володимерского убил и рать его всю побил, и город Володимер возмет. И потом поиде на князя Лва луцкого... А князи и бояре волынскии били челом великому князю Кгиндимину, абы в них пановал и господарем у них был, а земли их не казил"  
 
"войска Гедимина, подойдя к рубежам Киевской земли, овладели Овручем и Житомиром, а затем вблизи Белгорода на р.Ирпень разгромили главные силы киевского князя, в состав которых входили, кроме ополчения местного боярства и княжеской дружины, войска брянского князя Романа, переяславского Олега и луцкого (?) Льва . После этого литовские войска захватили Белгород и осадили Киев, и "кияне почалися ему боронити". Только после месячной осады киевские бояре, потеряв надежду на помощь извне, признали, как перед этим волынские феодалы, власть великого литовского князя, обусловив взамен сохранение за ними земельной собственности ("отчин"). Власти Гедимина поддались и киевские "пригородки" — Вышгород, Черкассы, Канев, Путивль, Снепород, а также Переяславль-Русский. Перед тем как возвратиться в Литву, отмечают белорусско-литовские летописи, Гедимин оставил своим наместником в Киеве и на пригородах Ольгимунта, сына князя Мидовга Гольшанского"  
 
(Этот захват, впрочем, оказался временным.)  
 
А это небольшая иллюстрация на тему благостной неиспорченности нравов и истинно рыцарскому благородству былинных богатырей "домоскальской" Руси:
 
в 1356 г. Литва отторгла от Смоленского княжества и присоединила к своим владениям Ржеву, в 1359 г. - Мстиславль и, вероятно. Белую, а в 1362 г. - Торопец . В 1359 г. Ольгерд завладел Брянском . По-видимому, в самом конце 50-х гг., одновременно с захватом Мстиславля и Брянска, в состав Великого княжества Литовского были включены земли, расположенные по берегам рек Березины, среднего Днепра и Сожа, с городами Пропойск, Чечерск, Речица и Любеч . Границы владений Литвы, таким образом, вплотную подошли к территории Киевского княжества и Чернигово-Северщины не только с запада, со стороны Волыни, но и с севера.  
 
..."Смоленское войско под командованием Святослава Ивановича весной 1386 г. вошло в Мстиславскую землю. Ростовская летопись, описывая поход смоленского князя, писала: «Воеваху землю Литовскую, а кого где изымавше, нещадно мучаху: мужей и жен и детей; а иных в избах запирающе зажигаху, а младенцев на кол востыкаху».  В апреле 1386 г. произошло сражение между смолянами и литвинами возле реки Вехря (под Мстиславлем). Смоляне были разбиты, Святослав погиб в бою. После этого на смоленский «стол» взошел его сын Юрий, который обязался быть данником Великого княжества Литовского и выплатить компенсацию за нанесенный ущерб"  
 
« Изменён в : 04/12/08 в 15:05:05 пользователем: Ur » Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Antrekot
Bori-tarkhan
Живет здесь
*****


CНС с большой дороги

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 16204
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #28 В: 04/12/08 в 15:11:46 »
Цитировать » Править

цитируется по - http://www.krotov.info/lib_sec/25_sh/sha/buldo_01.htm
"Работа посвящена исследованию ведущих тенденций политического развития и основных черт общественно-политического устройства Юго-Западной Руси в XIV в. Учитывая сложность, многогранность, а также недостаточную изученность в конкретно-историческом плане избранной проблемы, автор ограничил задачу рассмотрением важнейших ее вопросов. Главное внимание в исследовании уделено показу борьбы княжеств Юго-Западной Руси против ига Золотой Орды и экспансии чужеземных феодалов, за воссоединение с землями и княжествами Северо-Восточной и Западной Руси на основе идеи общерусского единства."
 
http://www.portalus.ru/modules/belarus/readme.php?subaction=showfull& ;id=1144790192&archive=&start_from=&ucat=8&
 
А предыдущая цитата это, естественно, Грушевский.
 
Что же до былинного благородства, то дальше Повести временных лет, в принципе, ходить не надо.  Там уже все есть в цветах и красках.  Нормальный уровень средневекового безобразия.
 
С уважением,
Антрекот
« Изменён в : 04/12/08 в 15:13:56 пользователем: Antrekot » Зарегистрирован

Простите, я плохо вижу днём. Позвольте, моя лошадь посмотрит на это. (c) Назгул от R2R
Ur
Живет здесь
*****


Castigare ridendo mores

   
Просмотреть Профиль »

Сообщений: 418
Re: Место Великого Княжества Литовского в истории
« Ответить #29 В: 04/12/08 в 15:47:12 »
Цитировать » Править

Nach Antrekot:  
   
Позвольте мне выразить свою уверенность в том, что и другим участникам доступно боественное искусство пользования поисковой системой "яндекс". Также хотелось бы отметить, что вне всяких сомнений цитировать работы, которых нет в сети, например, комментированные летописи - но набивать их очень долго Smiley.  
   
Тем не менее, руководствуясь исключительно "фанатичной жаждой правды" (ТМ) хотелось бы ещё добавить, что поисковики иногда подводят-эта книга была в своё время закачана с http://legends.by.ru/index.htm  
   
С огромным и неизменным уважением.
Зарегистрирован

...Держит в руце копие, тычет змея в жопие... (кажется из Олдей)
Страниц: 1 2 3  Ответить » Уведомлять » Послать тему » Печатать

« Предыдущая тема | Следующая тема »

Удел Могултая
YaBB © 2000-2001,
Xnull. All Rights Reserved.